Іноді викладач чує таку фразу від учнів.
Спокійно! Дитина ВЖЕ забула!
Що робити? Читати нотації?
А яка користь? Вигнати з уроку? – А чи маєш право?
Зараз складно придбати збірку з цікавими п’єсами – здебільшого в книзі лише один – два твори, які можна взяти до репертуару.
І тому у викладача має бути нотна бібліотечка, а у дітей – надруковані ноти.
Забув учень ноти, а у класі є ці збірки. Робота продовжується!
Крок другий – удосконалюємо організаційні питання.
Програма для учня підбирається на семестр, учень повинен бути знайомий з навчальним планом та обсягом, який необхідно виконати. Твори – заздалегідь надрукувати.
Але щоб ноти не губилися – потрібна папка. Аркуші вкладаємо у файли, підписуємо папку.
Батьки однієї моєї учениці пішли далі. Соня прийшла на урок. Я відкриваю папку, а в першому файлі на звичайному аркуші паперу формату А-4 – фотографія учениці. Дівчинка з фото уважно дивиться тобі у вічі.
І це вже не безлика папка! Це особистий документ, в оформлення якого вкладено старанність та частинка душі. І ставлення до такого документа особливе – дбайливе та трепетне.
Але бувало й інакше. Коли довго просиш батьків надрукувати ноти, вкласти у файли папки.
У підсумку сам друкуєш твір, даруєш дитині папку, попередньо підписавши прізвище та ім’я на випадок, щоб знали, кому повертати знахідку, якщо учень загубить десь папку.
Мораль – покажи своє шкільне приладдя, і я скажу – хто ти і хто твоє оточення.
Ірина Анищенко
.