Одного разу Паганіні виступав у Парижі. На його концерт прийшов у супроводі товариша старий сліпий учитель музики.
Уважно і напружено вслухаючись у гру скрипаля, він несподівано спитав свого супутника:
– Скільки музикантів грає на сцені?
– Один.
– Цього не може бути! Ти глузуєш наді мною?
– Я кажу правду, – зауважив товариш вчителя.
Після цих слів сліпий підвівся, взявши супутника за руку, і тремтячим голосом сказав:
– Ходімо звідси, це надприродно!
Якось під час концертів у Парижі скрипка Гварнері, на якій грав Паганіні, втратила голос. Голос був сиплий і тьмяний. Знову і знову музикант намагався грати, але марно.
Зневірившись, Паганіні звернувся до відомого скрипкового майстра Вільому. Оглянувши інструмент, Вільом сказав, що скрипку треба розкривати.
Проте музикант схопив інструмент та пішов.
Наступного дня скрипкових справ майстер взяв необхідні інструменти і сам прийшов до Паганіні. Музикант приречено вручив йому скрипку, але заявив, що лагодити тільки тут, при ньому.
Вільом взявся до роботи, а Паганіні тривожно ходив по кімнаті. – Все буде гаразд з інструментом, звук залишиться тим самим, але скрипку доведеться взяти до майстерні.
За тиждень музикант прийшов до майстра. Хвилюючись, Паганіні дуже дбайливо приклав смичок до струн, і сталося диво – звук був знайомим, колишнім. На радощах музикант обійняв Вільома і подарував йому скриньку з дорогоцінним камінням.
– У мене були дві однакові скриньки, одну я подарував лікареві, іншу дарую вам: один – зцілив моє тіло, другий – зцілив мою скрипку.
Якось після закінчення концерту Паганіні не міг вивести з гримерки нав’язливу шанувальницю, яка виявляла пристрасне бажання бути завжди поряд з великим маестро і питала поради, що можна зробити, щоб ніколи не розлучатися з божественною музикою великого скрипаля.
У відповідь пролунали слова: «Для цього потрібно стати скрипкою Страдіварі».
…Паганіні все життя не розлучався з улюбленою скрипкою і заповів її музею Генуя – місту, в якому народився. Вона знаходиться там досі, у музеї, під скляним ковпаком, і звати її «Вдова Паганіні».
Ірина Анищенко
.