Якось Вольфганг Моцарт складав іспит у Болонській філармонічній Академії.
Вирішувалося серйозне питання – чи отримає молодий композитор почесне звання і стане членом цієї Академії.
Моцарту виповнилося чотирнадцять, але за статурою він був тендітним, зросту маленького, і на вигляд йому можна було дати не більше одинадцяти років.
Хлопчик одержав складне завдання, яке потрібно було виконати протягом кількох годин. А щоб Моцарту ніхто не міг допомогти, кімнату, в якій був юний композитор, зачинили на ключ.
Проте за півгодини почувся стукіт у замкнені двері. Жартуючи з того, що у хлопчика не залишилося жодних надій виконати важке завдання, представники Академії відчинили двері.
А Моцарт, у веселому настрої, віддав членам Академії нотний лист із виконаним завданням.
Які ж здивування були у вчених після перевірки блискуче виконаного завдання!
Адже вони звикли, що зазвичай із завданням інші претенденти справлялися за п’ять годин.
І тому Моцарта за одноголосним рішенням прийняли до Болонської філармонічної Академії.
Якось Моцарт був у театрі на репетиції своєї опери «Дон Жуан».
Йшла робота над епізодом нападу Дон Жуана на Церлін. Співачка, яка виконувала головну роль, неправдоподібно зображувала переляк, і, попри всі її старання, епізод виходив непереконливим.
Вийшовши на сцену, Моцарт наказав повторити епізод. А сам непомітно підкрався до співачки і в потрібну мить обхопив її руками. Від несподіванки актриса почала кричати на всю міць своїх легенів.
– Нарешті, – зітхнув композитор. Ось так і кричіть у цій сцені. Так правильно!
Ось такий фінал цієї історії.
Цікаві факти із життя інших композиторів можна прочитати в рубриці «Веселі музиканти».
Ірина Анищенко
.